БІБЛІОТЕКА / BIBLIOTEKA
 
wersja polska
Прославлення Свв. Мучеників Холмських і Підляських

У 2003 р. Автокефальна Православна Церква в Польщі причислила до лику святих Мучеників Холмських і Підляських XX ст. Холмська та Підляська земля була в XX ст. місцем особливого досвіду і Голгофи Православ’я, тут була пролита кров мучеників за Святу Православну Віру. Прославлення Мучеників Холмських і Підляських є визнанням Церквою мучеництва і вірності Св. Православ’ю українського православного народу Холмщини і Підляшшя.

Прославлення Мучеників Холмських і Підляських - це подія важлива не тільки в житті цієї Помісної Православної Церкви, яка причислила їх до лику святих, але й всього Православ’я. Особливе значення має вона для Українського Православ’я, адже чергові сини українського народу причислені Православною Церквою до сонму святих, стали вони нашими небесними заступниками перед Престолом Всевишнього.


* * *

Рішення про причислення Мучеників Холмських і Підляських XX століття до лику святих Священний Собор Єпископів Автокефальної Православної Церкви в Польщі прийняв 20 березня 2003 р. в Люблині. До лику святих зачислено вісім осіб, котрі прийняли мученицьку смерть на Холмщині та Підляшші в сорокових роках минулого століття: о. протопресвітера Василія Мартиша, о. прот. Павла Швайку з добродійкою Йоанною, о. Миколая Гольця, о. Лева Коробчука, о. Петра Огризка, о. Сергія Захарчука, монаха Ігнатія. Установлено Собор Святих Мучеників Холмських і Підляських, «об’єднуючи в ньому Тих, імена котрих знаємо та Тих, чиїх імен не знаємо, а відомі вони тільки Всемогутньому Богові». Затверджено також літургічні тексти та ікону нових святих. Свято Собору Святих Мучеників Холмських і Підляських встановлено на першу неділю червня.

Урочистості Прославлення Мучеників Холмських і Підляських, тобто проголошення світові про причислення до лику святих нових подвижників, відбулись 7-8 червня 2003 р. в Холмі, древній столиці Холмської землі і протягом століть центрі духовного життя регіону. Урочистості очолив першоієрарх Автокефальної Православної Церкви в Польщі Його Блаженство Блаженніший Митрополит Варшавський і всієї Польщі Сава, син Холмської землі. В урочистостях взяли участь всі ієрархи Православної Церкви в Польщі (архиєпископи Симон, Адам, Єремія, Авель, єпископи Мирон, Яків, Григорій) та представники більшості Автокефальних Православних Церков. Представником Вселенського патріярха Варфоломія був митрополит Геннадій (Італія). Був також присутній предстоятель Фінської Автономної Православної Церкви (в юрисдикції Константинопольського патріярха) митрополит карельський і всієї Фінландії Лев. Були представлені такі Автокефальні Православні Церкви: Алекандрійський патріярхат (митрополит Серафим, ПАР), Московський патріярхат (єпископ Феодосій, Росія), Сербська Православна Церква (єпископ Василій, Боснія і Герцеговина), Румунська Православна Церква (єпископ Софроній, Угорщина), Грецька Православна Церква (єпископ Агафангел, Греція), Албанська Православна Церква (архимандрит Юстим), Православна Церква Америки (архимандрит Закхей). Були також присутні православні ієрархи з Білорусії (єпископ Іоанн) та України (митрополит Іларіон, архиєпископи Варфоломій, Августин, Симеон). У святкуваннях прийняв також участь священик Української Православної Церкви в Канаді (що перебуває під омофором Вселенського патріярха) о. митр. прот. Микола Сідорський. Послання з нагоди Прославлення надіслав Його Блаженство Блаженніший митрополит Вінніпегу і всієї Канади Василій, першоієрарх Української Православної Церкви в Канаді. Є він наступником бл. пам. митрополита Іларіона, котрий в час мучеництва Мучеників Холмських і Підляських – в 40-і роки ХХ ст. – був архипастирем Холмщини і Підляшшя архиєпископом (згодом митрополитом) холмським і підляським.

Урочистості відбулися при єдиному зараз у Холмі православному храмі – кафедральній церкві св. Іоанна Богослова. Святкування почалися Всенічним Бдінням, яке очолив митрополит Сава. Після Всенічної відслужено останню панахиду по прославлених Церквою Мучениках Холмських і Підляських. Після панахиди митрополит Сава сказав проповідь про значення прославлення святих для православного християнина, наголосив, що День Прославлення – це Пасха для Холмщини. Богослужіння продовжились всю ніч, відслужено, м. ін., Акафіст перед Холмською іконою Божої Матері та Панахиду з Заупокійним акафістом. В годині шостій ранку в церкві св. Іоанна Богослова була відслужена рання Божественна Літургія.

Недільні урочистості почались пів десятої біля престолу спорудженого на площі поруч храму. Після зустрічі архиєреїв всіх присутніх привітав своїм словом українською, польською та російською мовами місцевий архиєрей – архиєпископ люблинський і холмський Авель. З цього моменту почався чин Прославлення Мучеників Холмських і Підляських. Секретар Священного Собору Єпископів Автокефальної Православної Церкви в Польщі архиєпископ лодзький і познанський Симон відчитав церковно-слов’янською мовою Постанову Священного Собору Єпископів про причислення до лику святих Мучеників Холмських і Підляських. Після цього хор семінаристів Варшавської Духовної Семінарії та студентів Християнської Богословської Академії під диригуванням Володимира Волосюка вперше виконав тропар, кондак і Величання новопрославленим святим. Водночас урочисто винесено зі св.-Іоанно-Богослівського храму ікону Собору свв. Мучеників Холмських і Підляських та мощі новопрославлеиних святих. Митрополит Сава вперше поблагословив народ іконою Собору свв. Мучеників Холмських і Підляських зі словами: Христос Воскресе. В час, коли присутні архиєреї прикладалися до ікони та мощей, хор виконав вперше написаний спеціально на урочистості Прославлення Кант Мученикам Холмським і Підляським, слова якого написав холмський поет Тадей Карабович, а музику – молодий композитор Юрій Волосюк.

Після Прославлення почалась урочиста Божественна Літургія, яку очолив митрополит Варшавський і всієї Польщі Сава у сослужінні всіх присутніх ієрархів. Митрополит Сава сказав проповідь про цю велику подію Прославлення Мучеників Холмських і Підляських російською, польською, українською та білоруською мовами. Після Літургії відслужено Молебень до новопрославлених святих Мучеників. На закінчення святкувань послання від Його Святості Святійшого Вселенського патріарха Варфоромія відчитав митрополит Геннадій. Листа від президента Польщі Александра Квасьневського зачитав міністр Станіслав Цьосек, потім виступив зі словом президент м. Холма Кшиштоф Ґрабчук.

В урочистостях прийняли участь більше 100 священиків та біля 2 тис. паломників з Холмщини і Підляшшя та всіх єпархій Православної Церкви в Польщі. Прибули також сини Холмщини, які живуть за межами батьківського краю: зі Львова, Луцька, Володимира-Волинського, але також з Німеччини та Англії. Серед паломників були близькі новопрославлених мучеників: сестра св. священномученика Лева Надія Горлицька-Коробчук та родина св. священномученика Василія з Варшави і Люблина.

Були присутні представники державних і самоврядувальних властей, Римо-католицької та Старо-католицької Церков, дипломатичного корпусу, українських громадських організацій. Офіційним представником президента Польщі Александра Квасьневського був міністр Станіслав Цьосек. Був також присутній Надзвичайний і Повноважний Посол України в Польщі Олександр Никоненко.

З нагоди святкувань Люблинсько-Холмська православна єпархія видала українською та польською мовою книжечки під назвою Прославлення Мучеників Холмських і Підляських. Холм, 7-8 червня 2003 р. (Холм 2003), за редакцією та опрацюванням Григорія Купріяновича. Виготовлено також іконки Собору св. Мучеників Холмських і Підляських, які вірні могли придбати в час урочистостей.

Холмські урочистості Прославлення Мучеників Холмських і Підляських 7-8 червня 2003 р. були найбільшим церковним святом в історії Православ’я на Холмщині та Підляшші. Ще ніколи не зібралися тут в один час представники так багатьох Помісних Православних Церков, не було досі Божественної Літургії за участю 19 архиєреїв. Для нечисленного вже українського православного народу Холмщини і Підляшшя був це день слави і торжества Православ’я.

Святі Мученики Холмські і Підляські, моліть Бога за нас!

Григорій Купріянович




ПОСТАНОВА СВЯЩЕННОГО СОБОРУ ЄПИСКОПІВ СВЯТОЇ ПОЛЬСЬКОЇ АВТОКЕФАЛЬНОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ПРО ПРИЄДНАННЯ ДО ЛИКУ СВЯТИХ ХОЛМСЬКИХ І ПІДЛЯСЬКИХ МУЧЕНИКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

В Ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

На початку третього тисячоліття Господньої Благодаті Православна Церква у Польщі збирає плоди Божого засіву, збагаченого свідченням віри та мучеництва православного народу Холмщини і Підляшшя.

Холмська і Підляська земля, що Святу Православну Віру прийняла тисячу років тому, неодноразово переживала драматичні й трагічні періоди своєї історії. Завжди однак оставалася вона вірною Христові і Святій Церкві завдяки заступництву Богородиці, що Чудотворну Ікону Свою православним предкам нашим на Горі Холмській дарувала. Навіть у найважчі хвилини, коли здавалося, що світло Святої Православної Віри вже погасло, зберігала вона спадщину св. князя Володимира Великого. Після пір випробувань і темряви поверталася до світла віри, приводячи сповідників та мучеників, чиї імена знає тільки сам Господь. Порою особливих випробувань стало на Холмщині та Підляшші ХХ століття, коли кров мучеників знову зросила оцю землю.

Драма Святого Православ’я на Холмській і Підляській Землі довершилась. «Переживаємо, – писали у 1944 році сини цієї Землі, – страшні й трагічні події, які ріками крові та вогнем пожарів заливають мученицьку Холмсько-Підляську Землю. Останні дні принесли багатьом вінець мучеництва, найвищої відданості Богові і ближнім». Православна Церква Холмщини і Підляшшя, тоді майже повністю знищена, дала світові нових мучеників та сповідників, чия кров є нині фундаментом Її обнови.

Переносячи переслідування та смерть, зберігали вони віру, любов і надію. Не горіли жадобою помсти, зі смиренням, з молитвою приймали вони мученицьку смерть. Віддавали Христові те, що було в них найціннішим – своє життя.

Зберегли ми пам’ять про їхнє мучеництво. Свідок оцих подій та архипастир цієї Землі холмський і підляський ієрарх Іларіон у своєму посланні у Свято Зішестя Святого Духа 1944 року писав: «Глибоко вірю, що багатьох з-посеред замордованих священнослужителів моєї єпархії будуть приєднані нашою Церквою до лику святих». Минуле піввіку не сприяло проголошенню їх святими. Однак пам’ять про них перетривала у синів та дочок нашої Церкви.

Згідно зі Святою Традицією Православної Церкви після досліду матеріалів дотичних богобоязливого життя і мученицької їх смерті Священний Собор Єпископів ПАПЦ одностайно:

1. Установлює Собор Святих Холмських і Підляських Мучеників, об’єднуючи в ньому Тих, імена котрих знаємо та Тих, чиїх імен не знаємо, а відомі вони тільки Всемогутньому Богові.

2. Приєднує до лику святих Холмських і Підляських Мучеників:

отця протопресвітера плк. Василія Мартиша (Тератин, 4 травня 1945 р.),
отця протоієрея Павла Швайка та його дружину Йоанну (Грабовець, 28 серпня 1943 р.),
отця Миколая Голця (Новосілки, 2 квітня 1944 р.),
отця Лева Коробчука (Ласків, 10 березня 1944 р.),
отця Петра Огризка (Чортівець, 10 квітня 1944 р.),
отця Сергія Захарчука (Наброж, 6 травня 1943 р.),
монаха Ігнатія (Монастир у Яблочині, 9/10 серпня 1942 р.).

3. Визнає останки новопрославлених святих святими мощами та наказує віддавати їм честь. Останки святих, чиїх імен не знаємо, оставити Божій Волі.

4. Приєднує новопрославлених священиків до лику священномучеників, натомість новопрославлених монахів – до лику преподобномучеників.

5. Схвалює текст тропаря, кондака та Величання Собору Святих Холмських і Підляських Мучеників. Службу в їхнє почитання годиться правити за «Загальною Мінеєю».

6. Установлює всецерковне свято Собору Святих Холмських і Підляських Мучеників на першу неділю червня.

7. Установлює свята у почитання відомих іменами мучеників на дні їхньої смерті або на інші дні, що пов’язані з їх життям. Рішення у цьому приймає єпархіяльний єпископ.

8. Схвалює ікону Собору Святих Холмських і Підляських Мучеників.

9. Приймає постанову опублікувати життєписи Святих Холмських і Підляських Мучеників.

10. Приймає постанову продовжувати призбирування матеріалів з метою проведення чергових канонізаційних процесів.

11. Приймає постанову оповістити про радісний акт приєднання до лику Святих Холмських і Підляських Мучеників вірним нашої Церкви та назначає канонізаційні врочистості на 8 червня 2003 року в Холмі Люблинському.

12. Приймає постанову повідомити про канонізацію Святих Холмських і Підляських Мучеників глави братніх Помісних Православних Церков та просити їх про введення новопрославлених у диптихи святих.

За заступництвом Собору Святих Холмських і Підляських Мучеників, що стоять перед Престолом Всевишнього та приносять молитви за Народ і Землю Батьківську, за Православну Церкву нехай Всемогутній Господь скріпить нашу віру та пошле своє благословення. Амінь.

+ Сава, Православний Митрополит Варшавський і всієї Польщі,
+ Симон, Православний Архиєпископ Лодзький і Познанський,
+ Адам, Православний Архиєпископ Перемиський і Новосанчівський,
+ Єремія, Православний Архиєпископ Вроцлавський і Щецінський,
+ Авель, Православний Архиєпископ Люблинський і Холмський,
+ Мирон, Православний Єпископ Гайнівський,
+ Яків, Православний Єпископ Білостоцький і Ґданський,
+ Григорій, Православний Єпископ Більський.




Тропар, кондак та Величання святим Мученикам Холмським і Підляським

Тропар

Благословен єси Христе Боже наш, мученики землі Холмськія і Подляшскія прославивий, гоненія жестокая і муки Тебе ради претерпівшия, і сими в страні нашей святоє Православіє утвердившия, іхже молитвами Господи, єдиномисліє і братолюбіє в сердцах наших утверди, міру умиреніє, Церкви утвержденіє, і всім гріхов оставленіє даруя.

Благословен єси Христе Боже наш, котрий мучеників землі Холмської і Підляської прославив, що переслідування жорстокі і муки задля Тебе перетерпіли, і ними в краї нашому святе Православ’я утвердивши, їхніми молитвами, Господи, однодумство і братолюб’я в серцях наших утверди, світові замирення, Церкві утвердження, і всім гріхів оставлення даруючи.

Кондак

Любве Божія союзом связавшеся, і кровію мученія украсившеся, Холмськія землі і Подляшскія мучениці святії злобу человіческія ненависті страданьми честними разрушили єсте, тімже і вічную славу наслідовасте. О нас молітеся ко Господу, даровати всім велію і богатую милость.

Любові Божої союзом зв’язалися, і кров’ю мук прикрасилися, Холмської землі і Підляської мученики святії злобу людської ненависті стражданнями чесними ви знищили, тим і вічную славу наслідували. Про нас моліться до Господа, щоб дарував всім велику і багату ласку.

Величання

Величаєм вас, святії мучениці землі Холмськія і Подляшскія, і чтем честния страданія ваша, яже за Христа претерпіли єсте.

Величаємо вас, святії мученики землі Холмської і Підляської, і чтимо чесні страждання ваші, котрі за Христа перетерпіли ви.





Псалом вибраний (Пс. 45, 2)

Бог нам прибіжище і сила, помощник в скорбіх обрітших ни зіло.

Бог для нас охорона та сила, допомога в недолях, що часто трапляються.





Пастирське послання Священного Собору Єпископів Польської Автокефальної Православної Церкви Всечесним Священикам, Боголюбним Монахам і Монахиням та всім Вірним з приводу канонізації Холмсько-Підляських Мучеників у день 8 червня 2003 р. (Пс. 45, 2)

«Надіє тих, хто у Тобі надію має, утверди Господи, Церкву, що Ти Її придбав найдорогоціннішою Кров’ю своєю» (Ірмос гл. 3, пісня 3). Ісус Христос, наш Спаситель, придбав свою Церкву, якою є ми усі, страстю і смертю на хресті. Ніхто більшої любові не має над ту, як хто душу свою поклав би за друзів своїх (Ів. 15,13). Ісус Христос сказав теж: Як Мене переслідували, то й вас переслідувати будуть (Ів. 15,20).

Від пори мучеництва св. Степана, першого диякона, незліченні ряди мучеників власною кров’ю припечатали свою вірність Христові. На їхній крові зростає і розвивається Церква, Кров бо є засівом Церкви. Водночас є Вони нашими заступниками перед Божим престолом. Це ті, що прийшли від горя великого, і обмили одежу свою, вибілили її у крові Агнця. Тому вони перебувають перед престолом Бога і в храмі Його день і ніч Йому служать (Одкр. 7, 14-15). Мучеництво, отож, є силою Церкви.

У ХХ столітті мучеництво припало на долю тисяч християн, що дали свідчення своєї надії. Випробування мучеництва не обминуло також наших земель. Холмщина та Підляшшя можуть гордитися багатовіковою православною традицією, даючи - від зарання християнства на цих землях - свідчення вченню Христа, і ведучи покоління її мешканців до спасіння. В історії цих земель знаходимо чимало сповнених драматизму подій. Однак навіть у найважчі хвилини, коли здавалося, що світло православної віри в оцьому краю вже погасло, зберігав він вірність своїй спадщині. Кров мучеників не один раз зросила оцю землю, зокрема у минулому столітті. У нашу пам’ять записані драматичні хвилини міжвоєнної пори, коли були нищені православні церкви, періоду ІІ світової війни та часу безпосередньо після неї. У їхньому наслідку Православна Церква на цій території зазнала майже повної ліквідації, але пам’ять про ці трагічні хвилини постійно жива серед розпорошених по всьому світі православних синів і дочок цих земель.

У минулому сторіччі все людство зазнало незвичайної атаки сил зла і темряви, руйнації в людині образу Божого. Особливим чином терпіння та мучеництво припало на долю Православної Церкви. Декотрі з помісних Православних Церков стали полем примусової атеїзації, що плодоносило новими мучениками, багатьох з-посеред котрих були вже канонізовані. Для нашої Церкви місцем мучеництва стала саме Холмська та Підляська земля.

Актом канонізації Холмських і Підляських Мучеників наша Церква засвідчує свою пам’ять про часи минулі та свою любов до тих, що були її найвірнішими дітьми. У них маємо тепер небесних опікунів, що благають за нас перед престолом Бога Вседержителя. Моляться про ласку віри та мужності, про прощення, про відродження Православ’я на цій території. Їхня кров - це зачин любові, пробачення, преображення наших сердець, відкриття на Божу благодать. Мученицька смерть - це заклик до поєднання та прощення провин: Прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим (Мт. 6,12). Їхнє мучеництво повинно стати підвалиною згоди і любові між людьми різних традицій, культур, меншостей та конфесій на порозі нового тисячоліття.

Просимо Святих Холмських і Підляських Мучеників про заступництво у Всемогутнього Бога за нашу Церкву, за всіх мешканців Холмщини та Підляшшя, за нашу Вітчизну і за весь світ. Нехай почерез їхнє заступництво Милосердний Бог надихне нас здійснювати розумні вибори, які саме сьогодні мусимо учинити, нехай подасть нам шанс будувати згоду і співпрацю між народами нашого континенту, що крокує у нову епоху своєї історії. Нехай об’єднана Європа будує власне майбутнє, спершись на своє християнське коріння, вірна настановам Євангелія.

Передусім таки ми самі мусимо стати добрими та вірними слугами, щоб світ, добачаючи наші добрі вчинки, ставав усе ближчим до Бога. Святі Холмські і Підляські Мученики є для нас взірцем витривалості у вірі та любові. Їхня любов, яка плодоносила мучеництвом, тобто вірністю Христові до кінця, у кожній ситуації, нехай скріпить нашу віру і нашу надію, без яких життя людини стає порожнім та позбавленим сенсу. Мученики є знаком поєднання. Як наш Спаситель, так і вони молилися про прощення їхнім гонителям. Без прощення немислимо побудувати новий світ. Їхнє мучеництво вказує на найвищий сенс заповіді любові у житті окремих людей і цілих народів. Ставить це перед нами вимогу давати свідчення. Повнота свідчення про Бога проявляється в Особі та спасенному зусиллі Господа Ісуса Христа, Хто на те народився, і на те прийшов на світ, щоб свідчити правду (Ів. 18,37). В оцій повноті свідчення особлива участь належить мученикам, смерть яких мовить про вартість життя у Христі та з Христом, Котрий є Дорогою, Правдою і Життям (Ів. 14,6), про радість бути з Ним і про готовність бути Йому вірним аж до смерті, щоб бути вірним свідком (Одкр. 2,13) у визнаванні Його Імені (Мт. 10,32). Той, хто наслідує Христа, є не лише послідовником Його життя, але також готовий він бути послідовником Його смерті. Холмські і Підляські Мученики дали знаменитий приклад буття послідовниками Христа. Вірні до кінця, осягли корону хвали у Божому Царстві, даючи нам - своїм життям і смертю - приклад вірності Ісусові Христові, Хто є Життям і Воскресінням (Ів. 11,25). Почерез їхнє мучеництво слова Господа Ісуса Христа: Будьте відважні. Я світ переміг! (Ів. 16,33) - мають особливий сенс. Мученицька смерть є найбільшою перемогою людини над злом цього світу.

Молімося до святих мучеників, щоб ми у нашому щоденному житті перемагали зло та наближали Царство Небесне, остаточний тріумф Христа, що є Альфа і Омега, Той, Хто є, і Хто був, і Хто приходить (Одкр. 1,8).

Святі Мученики Холмсько-Підляські, моліться за нас Богові!

+ Сава, Православний Митрополит Варшавський і всієї Польщі,
+ Симон, Православний Архиєпископ Лодзький і Познанський,
+ Адам, Православний Архиєпископ Перемиський і Новосанчівський,
+ Єремія, Православний Архиєпископ Вроцлавський і Щецінський,
+ Авель, Православний Архиєпископ Люблинський і Холмський,
+ Мирон, Православний Єпископ Гайнівський,
+ Яків, Православний Єпископ Білостоцький і Ґданський,
+ Григорій, Православний Єпископ Більський.

Люблин, 20 березня 2003 р.




Житія святих Мучеників Холмських і Підляських

Св. священномученик Василій

Св. священномученик Василій прийшов у світ на благословенній Богом Холмській землі у селі Тератин наприкінці третьої чверті ХІХ ст. Був він родом із достойної сім’ї Мартишів, його батько Олександер був суддею, згодом прийняв священичий сан. Молодий Василій, вихований у атмосфері благочестя, навчався у Холмській духовній семінарії.

На межі століть двядцятишестирічний Василій присвятив своє життя служінню Христові, прийнявши священичу хіротонію. Незабаром він був посланий для ведення місійної праці на далеку Аляску. Доручена йому парафія була розкинута на островах (зокрема на Афоґнаку та Кодяку), а душпастирство вимагало багатьох зусиль і самопосвяти. На американському континенті - також у США (штат Пенсильванія) і в Канаді - святий служив Православній Церкві майже дванадцять років.

Після повернення до Європи о. Василій став у 1912 р. настоятелем православної парафії в Сосновці (Сілезія). Проте незабаром надійшли важкі хвилини - після вибуху Першої світової війни разом з родиною він подався у біженство і поселився в Москві у Св.-Андроніковському монастирі, долаючи багато життєвих труднощів. Щоб забезпечити засоби для існування сім’ї, працював навіть при розвантаженні вагонів.

Після закінчення війни св. Василій повернувся до Сосновця і виконував свої душпастирські обов’язки. Проте незабаром почав інший подвиг на ниві Христовій - започаткував творення православного душпастирства у Війську Польському, щоб дати духовну опіку численним православним християнам, які там служили. Двома роками пізніше, у 1921 р., став православним військовим душпастирем, а згодом верховним душпастирем православного віросповідання у Війську Польському. Возведено його також у високий сан протопресвітера. Православне військове душпастирство св. Василій очолював наступних півтора десятиліття, на цьому особливому полі душпастирської праці йому доводилося вирішувати складні проблеми. Св. Василій був також близьким співпрацівником перших митрополитів варшавських і всієї Польщі - Юрія і Діонисія. Брав участь у підготовці отримання Православною Церквою в Польщі автокефалії.

Після відходу на заслужений відпочинок св. Василій повернувся в рідні сторони - на Грубешівщину, разом із дружиною та доньками поселився в Тератині. Саме там пережив трагічні роки Другої світової війни, коли Холмською землею проходили ворожі армії і виникали конфлікти.

Для мученика Василія Голгофа надійшла, коли багато людей уже тішилося миром. Великою мусила бути ненависть до старенького православного священика, коли саме у Страсну П’ятницю 1945 року - року закінчення війни - на його дім було здійснено напад. Цього особливого для кожного християнина дня, приймаючи великі страждання, св. Василій прийняв вінець мучеництва, віддаючи своє життя за Святу Православну Віру.

Тіло о. Василія похоронено на тератинському кладовищі. У жовтні 1963 р. його останки перевезено до Варшави і поховано на православному кладовищі на Волі. Напочатку 2003 р. було здійснено ексгумацію мощей святого і поміщено їх у церкві св. Йоана Ліствичника у Варшаві.

Св. священномученик Павло зі св. мученицею Йоанною

В 1893 р. в селі Заболотці (пов. Броди) в родині Швайків народився св. священномученик Павло. Після науки у світських школах він поступив до Духовної семінарії у Єкатеринославі (сьогоднішній Дніпропетровськ), котру закінчив у червні 1918 р. Незабаром повернувся у рідні сторони.

У 30 років Павло одружився з 24-річною Йоанною (з Лотоцьких) у церкві св. Миколи в селі Гаї Лев’ятинські (Кременецький пов.) на Волині. Товаришка життя святого була родом саме з цієї місцевості. Мала вона економічну освіту - була випускницею Торгівельної школи. Молоді люди, з’єднані таїнством любові, створили малу Церкву та спільно несли труди і радості сімейного життя.

Незабаром присвятили вони своє життя служінню Православній Церкві, коли у вересні 1924 р. св. Павло з рук митрополита Діонисія прийняв дияконську та ієрейську хіротонії, останню - в церкві св. Іоана Богослова в Холмі. Св. Йоанна вірно підтримувала свого чоловіка-священика у важкій праці на ниві Христовій. Першим місцем душпастирства нововисвяченого о. Павла стала парафія у Потоку-Горішньому на Білгорайщині.

За кілька років, наприкінці 1927 р., Церква направила священика на Лемківщину. Там він проводив душпастирську працю серед лемків, котрі саме повертались до віри своїх дідів - Святого Православ’я. На Лемківщині служив зокрема у селах Святкова-Велика та Дешниця (пов. Ясло).

В драматичний період переслідувань Православ’я на Холмщині у 1938 р. 44-річний священик повернувся сюди разом з добродійкою Йоанною і почав служіння у православній парафії в Сідлиськах на Замойщині. У ці важкі хвилини, коли православних примушували відректись своєї Церкви, о. Павло витривало укріплювяв своїх парафіян у Православній Вірі.

Роки війни - це подальше служіння о. Павла в різних парафіях Холмщини (зокрема у Снятичах). Нерідко його оточувала атмосфера ворожості до Православ’я. Разом з добродійкою Йоанною він пережив напад, грабунок, побиття. В 1943 р. його скеровано до душпастирської праці у Грабовець (Грубешівський пов.). Саме тут, разом з мученицею Йоанною, священномученик Павло знайшов дорогу до слави небесної. У день свята Успіння Пресвятої Богородиці вони прийняли вінець мучеництва, перетерпівши жахливі страждання з боку злочинців.

Св. священномученик Миколай

Св. священномученик Миколай народився в 1907 р. в селі Котлячів (Житомирського пов.) на східній Волині у багатонаціональній сім’ї Гольців. Після Першої світової війни разом з батьками поселився у древньому місті Володимирі-Волинському. Відчув покликання до служіння в Церкві і в тридцяті роки відбув богословські студії в Болгарії.

Після закінчення навчання одружився. Згодом, восени 1935 р., прийняв свячення. Молодого священика направили до села Обша на Білгорайщині, де він став вікарним священиком православної парафії в Бабицях. Душпастирське служіння починав о. Микола у складних обставинах, як позаштатний священик, жив лише з пожертв вірних. В умовах тиску на Православну Церкву з боку державної адміністрації не раз поставав перед важкими дилемами.

Через два роки, у 1937 р., о. Миколая переведено у Волинську єпархію. Там його було призначено вікарним священиком у православній парафії в Довгошиях (Дубенський пов.). Згодом його направили до села Когильно (Володимирський пов.), яке було приписане до кафедральної православної парафії у Володимирі-Волинському, де він став вікарним священиком собору.

В роки війни св. Миколай повернувся на Холмщину. Став настоятелем православної парафії в Новосілках біля Потуржина на Томашівщині. У ці трагічні часи допомагав багатьом людям уникнути драматичної долі, незважаючи на їхнє походження чи віросповідання. У своїх діях проявляв багато рішучості та відваги.

Мученицька смерть зустріла його разом із групою парафіян у квітні 1944 р. в Новосілках. Злочинці насильно вивели священика з храму, де він перед тим звершив таїнство хрещення, вивели за село і перед смертю тортурували.

Священномученика Миколая похоронили в Новосілках, поруч з тим місцем, де стояла церква, зруйнована в 1938 р. Докладне місце поховання мощей святого не встановлено. Зараз там розташоване орне поле.

Св. священномученик Лев

Св. священномученик Лев родом із глибоко пов’язаної з Холмщиною родини Коробчуків. Народився він делеко від рідної землі - в 1919 р. в Ярославській губернії (Росія), де його батьки опинилися в час біженства в роки війни.

Незабаром він опинився на рідній Холмщині, де його батько, благоговійний пастир о. Гавриїл, став настоятелем православної парафії в Кульні (Білгорайський пов.). Після закінчення середніх шкіл у Перемишлі та у Львові молодий Лев у 1936 р. вступив до Дяківської школи при Яблочинському монастирі, яку закінчив у 1939 р.

У важкі роки війни Православна Церква доручила йому в 1941 р. обов’язки дяка в православній парафії у Вербковичах на Холмщині. Невдовзі він одружився. В 1942 р. прийняв у Холмі дияконську та ієрейську хіротонії від архиєпископа холмського і підляського Іларіона, починаючи свій священичий подвиг. Спочатку молодий пастир служив у Холмі, де йому було доручено різні обов’язки в єпархіяльних установах відродженої Холмсько-Підляської єпархії.

Проте незабаром його було скеровано до особливо важкої та відповідальної душпастирської праці на Грубешівщині, до парафії Ласків. Молодий священик із відданістю працював на ниві Христовій, служив Богові і своїй пастві у важкі часи війни і конфліктів. Неодноразово на його хату були здійснені напади.

Вінець мучеництва двадцятип’ятилітній священик прийняв, разом з двома сотнями своїх вірних, у Ласкові 10 березня 1944 р. Перед смертю він зазнав великих страждань.

Тіло мученика спочатку засипали на місці смерті - у сховищі. За кілька тижнів останки о. Лева поховано на кладовищі в селі Ласків. Точне місця поховання не встановлене.

Св. священномученик Петро

Св. священномученик Петро народився у 1891 р. в селі Тарнаватка (Томашівський пов.). Навчався у рільничій школі, яку закінчив у 1908 р. В роки Першої світової війни і після її закінчення майбутній пастир і святий працював учителем.

Тридцятилітній Петро Огризко відчув покликання до церковного служіння і поступив до Волинської духовної семінарії у Кременці. Після закінчення в 1923 р. семінарії одружився. У грудні цього ж року дістав у Кременці дияконські та ієрейські свячення від єпископа люблинського Антонія. Протягом кільканадцяти років о. Петро був священиком Волинської єпархії. Служив у багатьох парафіях Володимирського, Дубенського, Луцького, Горохівського повітів.

У 1939 р., коли Волинь опинилася під владою богоборчого режиму, о. Петро повернувся на рідну Холмську землю - на Томашівщину. Поселився в селі Сумін, а невдовзі став настоятелем парафії Моратин. У ревній душпастирській праці, яку проводив у важких воєнних умовах, священик особливу увагу присвячував молоді. Не обминали його драматичні хвилини, декілька разів на нього здійснювали напади.

Мученицьку смерть прийняв у селі Чортівець (Замойський пов.), яке входило до його парафії. У квітні 1944 р. в період Страсного тижня - у Страсний і Великий Понеділок - о. Петро служив там Божественну Літургію для молоді, поєднану з великопісною сповіддю. Священика в церковному облаченні вивели з церкви. Потім зірвали з нього облачення і повели за село, де жорстоко закатували.

Тіло мученика, ймовірно, поховано на лугах на місці страждань. Детальніше встановити його не вдалося.

Св. священномученик Сергій

Св. священномученик Сергій народився у 1915 р. в селі Шиховичі біля Грубешова у благочестивій родині Захарчуків. Його батько, о. Микола, був дияконом і відомим диригентом церковних хорів на Грубешівщині. Мати святого, Марія, після смерті чоловіка поступила у Корецький монастир на Волині.

Підготовку до священичого служіння Сергій дістав у Волинській духовній семінарії та Дяківській школі при Яблочинському св.-Онуфрієвському монастирі. Після одруження, напередодні Другої світової війни, прийняв священичі свячення.

Нововисвячений о. Сергій був направлений до душпастирського служіння в парафії Наброжі на Томашівщині, де церква була зруйнована у трагічному 1938 р. Як православний священик, постійно був наражений на численні небезпеки.

У травні 1943 р. на хату священика в Наброжі було здійснено напад. Двадцятивосьмилітнього пастиря піддано жорстоким катуванням, і він прийняв мученицьку смерть. Злочинці осквернили також домашню церкву.

Мученика поховано на православному кладовищі у його рідному селі - Шиховичах. Навесні 2003 р. відкрито могилу святого і видобуто його мощі. Вони поміщені у кафедральній церкві в Холмі.

Св. преподобномученик Ігнатій

Св. преподобномученик Ігнатій народився у шістдесятих роках ХІХ ст. Відчув покликання для чернечого життя. Місцем його духовних подвигів став Яблочинський св.-Онуфрієвський монастир - твердиня св. Православ’я на лівому березі Бугу. Чернечий постриг прийняв з ім’ям Ігнатій.

У міжвоєнний період монах Ігнатій був одним із найстарших серед монастирської братії. Мав великий авторитет серед місцевого православного народу. Час великих випробувань надійшов для нього, як і для всієї братії Яблочинської обителі, в роки Другої світової війни. Монастир тоді існував у особливо важких умовах.

Найбільш драматичною хвилиною в воєнній історії монастиря стала ніч з 9 на 10 серпня 1942 р., коли військовий загін здійснив на нього напад. Злочинці підпалили монастирські будинки і не дозволяли монахам гасити пожежу, лякаючи розстрілом. Частина монахів, у тому числі св. Ігнатій, ховалася в монастирському садку. Преподобномученик Ігнатій вирішив повернутися, піднявся на дзвіницю і почав дзвонити «на тривогу». Ставши на захист монастиря, він прийняв мученицьку смерть.

Преподобномученика Ігнатія поховано на монастирському кладовищі. Навесні 2003 р. могила святого була відкрита. Мощі св. преподобномученика Ігнатія поміщено в соборі преп. Онуфрія в Яблочині.

Григорій Купріянович




Тисячолітнє свідчення Православ’я на Холмсько-Підляській землі

День 8 червня 2003 р. – один із найважливіших у тисячолітній історії Православ’я на Холмсько-Підляській землі. Загальноцерковне прославлення Мучеників Холмських і Підляських XX ст. – це визнання Церквою і вказання зразку плодів глибокої віри православного народу Холмщини і Підляшшя. Холм – древня столиця Холмської землі і протягом століть центр духовного життя регіону – сьогодні є місцем щедрого врожаю віри, свідчення вселенськості Православної Церкви, місцем, важливим для світового Православ’я.

Православ’я на Холмщині та Підляшші має тисячолітню традицію. Православна Церква переживала тут періоди великого розвитку, але були в її історії також трагічні часи. Її доля великою мірою зумовлена тим, що ці регіони були периферійними землями Slavia Orthodoxa, західним рубежем візантійської цивілізації. Протягом всієї своєї історії Холмщина і Підляшшя були територією зіткнення східного православного християнства зі світом західного християнства і латинської культури, а водночас місцем зустрічі двох етносів – українського та польського.

Не викликає сумнівів, що християнізація земель на лівому березі середнього Бугу була здійснена в православній традиції. Відбулась вона після офіційного прийняття святої Православної Віри св. князем Володимиром Великим та його державою – Київською Руссю (988), куди входили ці землі на межі тисячоліть. Прийняття Руссю християнства з Візантії зумовило подальший історичний та культурний розвиток земель Побужжя. Звичайно християнізація була довготривалим процесом, тим більше, що землі між Вепром та Бугом були віддалені від київського центру. Творення основ парафіяльної мережі тривало тут протягом ХІ та ХІІ ст. Безперечно, цей процес інтенсифікувався після створення у недалекому Володимирі-Волинському православної єпархії, до якої увійшли ці землі. В першу чергу церкви споруджували в містах, які були адміністративно-торгівельними центрами, згодом також по селах. Вже тоді з’являлися тут перші монастирі.

Нову епоху в історії регіону започаткував вхід земель Побужжя до складу Галицько-Волинського князівства. Їх значення помітно зросло, коли князь Данило Романович (Галицький) саме сюди переніс столицю своєї держави. Спочатку таку роль відігравав Угровеськ, проте незабаром князь Данило вирішив перенести центр князівства до Холма. Це місто тоді стало також центром церковного життя регіону, коли князь Данило – мабуть, наприкінці тридцятих років ХІІІ ст. – переніс сюди православне єпископство (засноване, мабуть, кільканадцятьма роками раніше в Угровеську). Новостворена Холмська православна єпархія охоплювала західні окраїни Русі і входила до складу Київської митрополії, що перебувала під омофором Константинопольського патріарха. Холмський собор став головним храмом регіону, а також місцем поховань місцевих князів та холмських єпископів. Саме тут поміщено ікону Божої Матері, яку згодом назвали Холмською, котра на Русь була привезена з Константинополя. Княжа доба, коли ці землі належали до руських князівств, а Православна Церква знаходилась під покровительством володарів, продовжувалась до половини ХIV ст.

Вхід надбужанських земель до складу Польщі та Литви, а згодом польсько-литовської держави, змінив становище Православної Церкви. Православ’я ставало віросповіданням другорядним, меншинним, до нього стосувалися різні юридичні обмеження. Проте парафіяльна мережа Православної Церкви не зменшувалась, а навпаки – навіть розвивалася: будовано нові церкви і монастирі, що засвідчувало про живучість місцевої руської православної громадськості, незважаючи на несприятливі політичні умови. Було це тим більш значимим, що володимирська та холмська єпархії були – поруч із перемиською – найбільш висуненими на захід єпархіями Київської православної митрополії. В XVI-XVII ст. значиму роль у церковному житті відігравали церковні братства, що було виявом заангажування світських у життя Церкви і знаком відродження Православ’я. Церковні братства діяли, зокрема, в Замості (1604), Люблині (1586), Красноставі (1589). Символічним свідченням зв’язків цих земель з православним світом був візит до Замостя в 1589 р. константинопольського патріарха Єремії, в юрисдикції котрого перебувала Православна Церква у Речі Посполитій.

Кінець XVI ст. приніс подію, яка започаткувала новий – важкий і трагічний – період в історії Православ’я на землі Холмській та Підляській. Берестейська унія (1596) привела до позбавлення Православної Церкви її дотеперішніх прав, фактично ставила її поза законом. Хоча холмський і володимирський єпископи прийняли унію, більшість віруючих і духовенства зберігали віру своїх предків. Кілька чергових десятиліть XVII ст. – це період боротьби православних за свої права, період переслідувань і мучеництва за Православну Віру. Символом цього мучеництва став священномученик Афанасій Берестейський. Протягом цього століття двічі (1620, 1651) відроджували Холмську православну єпархію, проте натиски та переслідування були такими сильними, що чергові парафії та монастирі відходили від Православ’я.

ХVIII ст. було вже періодом невеликої присутності Православ’я на цій землі. Одним із нечисленних місць, де безперервно горіло світло Православної Віри, залишався монастир преп. Онуфрія Великого в Яблочині. Проте серед вірних, у більшості вже уніатів, зберігалась пам’ять про спадщину св. князя Володимира Великого, про східні джерела духовності та власної ідентичності. Саме з цього джерела виросло згодом стремління повернутися до віри предків – Православ’я. З початком ХІХ ст. змінилися політичні обумовлення – Холмщина та Південне Підляшшя увійшли до Царства Польського, яке було з’єднане персональним союзом з Російською імперією. З сорокових років ХІХ ст. були помітними заходи з метою повернення місцевих уніатів до східних коренів. Звершенням цього процесу став 1875 р., коли відбулося формальне повернення до Православ’я мешканців Холмщини та Південного Підляшшя. На жаль, політичні обставини та невідповідні засоби, які застосовували при поверненні Православ’я, призвели до того, що біля 180 тисяч синів Холмщини та Підляшшя невдовзі повністю порвало зі східнохристиянською традицією своїх предків. В 1905 р. з метою утвердження православних традицій цих земель відновлено Холмську православну єпархію, покликано також декілька нових монастирів. Незабаром надійшла Перша світова війна, принесла вона багато трагедій. В 1915 р. більшість місцевого православного населення була евакуйована вглиб Російської імперії, повернення з біженства відбулось щойно через кілька років.

Нову ситуацію створив вхід цих земель у склад польської держави (1918). В нових обставинах Православна Церква сприймалася польськими властями як залишок поділів Польщі. Хоча формально вона мала гарантовані права, проте на практиці державні власті намагалися обмежити її. Адміністраційно обмежували кількість парафій, руйновано храми, православні були дискримінованими. Католицька Церква робила заходи з метою привернення православних – безпосередньо до латинського обряду, але також через так звану неоунійну акцію. Незважаючи на це, Православ’я на Холмсько-Підляській землі зберігалось, розбудовуючи своє церковне життя в лоні Автокефальної Православної Церкви в Польщі. Особливо драматичні хвилини надійшли для Православної Церкви наприкінці міжвоєнного періоду, в 1938-1939 роках, коли державна влада проводила тут «полонізаційно-ревіндикаційну акцію», під час якої було зруйновано більше 120 православних храмів, відкрито переслідували православних, а кільканадцять тисяч людей були змушені перейти в католицизм.

В цей час сини Холмщини і Підляшшя перебували також на території СРСР, де в двадцятих та тридцятих роках велася відкрита боротьба з релігією. Серед мучеників та сповідників, котрі дали там свідчення своєї віри, були також особи родом із Холмської єпархії. Двох серед них сестринські Православні Церкви причислили вже до лику святих: св. священномученика Онуфрія (Гагалюка), народженого у західній частині єпархії та преп. Леонтія (Стасевича), родом із Тарногороду.

Після важких років 1938-1939 надійшов для Холмщини та Підляшшя ще більш трагічний час. Друга світова війна стала періодом звільнення найгірших людських інстинктів і ненависті, злочини обох тоталітаризмів принесли релятивізацію цінності людського життя, розхитування християнської моралі. Особливо драматичного виміру набрали релігійні, національні, сусідські конфлікти. Парадоксальним чином період війни став часом, коли можливим стало відродження структур Православної Церкви на Холмщині і Підляшші. Відродилася Холмсько-Підляська єпархія, яку очолив архиєпископ холмський і підляський Іларіон. Відновлено ряд парафій, створено багато інших церковних установ. Це все викликало особливу ворожість до Православ’я. У роки війни і в післявоєнний час Православна Церква зазнала великих втрат – мученицькою смертю тут загинуло кільканадцять православних священиків, своє життя віддало декілька тисяч місцевого українського православного населення. Трагічно записалися у пам’яті такі назви, як Сагринь, Модринь, Ласків, Верховини... Православний люд Холмщини і Підляшшя пережив тоді час великих випробувань та свідчення віри і вірності своїй традиції.

Кінець війни не приніс спокою. В 1944-46 роках із Холмщини та Південного Підляшшя було виселено до СРСР біля 190 тисяч українського православного населення. Решту цього населення, тобто біля 45 тисяч, депортовано (з нечисленними винятками) в рамках акції «Вісла» (1947) на північні та західні землі Польщі. Майже повністю ліквідовано тут структури Православної Церкви, дозволено існування на цій території лише кількох православних парафій та Яблочинського монастиря.

Ситуація дещо змінилась лише в п’ятдесятих роках, коли почалися повернення населення, депортованого в рамках акції «Вісла». Тоді було відновлено ряд православних парафій, а у вісімдесятих роках ХХ ст. тут почали будувати церкви. Завершенням цього процесу стало відродження в 1989 г. Люблинсько-Холмської єпархії, що спричинилося до відновлення церковних структур, відродження багатьох традицій, розвитку різних форм життя Православної Церкви на цій землі.

Сьогодні, на порозі третього Тисячоліття – після десятиліть переслідувань, депортацій, репресій ХХ ст. – на Холмщині та Південному Підляшші залишилося вже небагато православних. Люблинсько-Холмська православна єпархія має лише 21 парафію і майже 50 храмів, поділених на чотири благочиння. Духовною твердинею Православ’я на цій землі є ставропігіальний монастир преп. Онуфрія Великого в Яблочині, підпорядкований безпосередньо первоієрарху Православної Церкви в Польщі. Вірні традиції предків, сини цієї землі з відданістю і ревністю несуть світло Православної Віри, своїм буттям засвідчують тисячолітню традицію, відроджуючи, наскільки це можливо, церковне життя під духовним омофором і керівництвом свого архипастиря – Високопреосвященнішого архиєпископа люблинського і холмського Авеля.

Це великий парадокс, що саме тепер, коли, здавалося б, Православ’я тут кволе, майже не присутнє, ми є свідками однієї з центральних подій у церковній історії Холмщини і Підляшшя. Причислення до лику святих Мучеників Холмських і Підляських XX століття – це доказ того, що Православна Церква виконала свою основну місію – веде православний народ цієї землі до спасіння, прищіпила глибоку віру, виявом котрої стало мучеництво, тобто, найбільший доказ відданості Христові та Святій Церкві. Символічним є факт, що помісну Православну Церкву, яка причислила до лику святих Мучеників Холмських і Підляських, очолює саме син Холмської землі. Варто підкреслити, що за всю історію Автокефальної Православної Церкви в Польщі це друга канонізація і водночас перша, яка стосується осіб, котрі жили і діяли в час автокефального буття нашої Церкви. Відтак, після періоду кенозису Православ’я на Холмщині та Підляшші переживає зараз час слави та сповнення, проте не в дочасному, земному значенні, але у вимірі духовному, спасительному.

Григорій Купріянович